Пародонтит — хронічне запальне захворювання тканин пародонта, які оточують і фіксують зуб у щелепі. До складу пародонта входять ясна, періодонтальна зв’язка, цемент кореня та альвеолярна кістка. Без своєчасного втручання процес поступово руйнує ці структури, формує глибокі пародонтальні кишені та призводить до розхитування й втрати зубів.

За сучасними даними, захворювання тканин пародонта залишається однією з найпоширеніших стоматологічних проблем серед дорослого населення. В Україні показники сягають високих значень: у різних вікових групах ураження фіксують у 80–90 % обстежених, а тяжкі форми стають основною причиною видалення зубів після 35–40 років.

Важливо розуміти різницю між пародонтитом і гінгівітом. Гінгівіт обмежується запаленням ясен і є оборотним при правильній гігієні. Пародонтит уже залучає глибші тканини та кістку, а втрата прикріплення стає незворотною без професійного лікування.

Механізм розвитку та основні причини

Ключовим пусковим фактором є зубний наліт — біоплівка, що складається з бактерій, залишків їжі та слини. При недостатньому очищенні наліт мінералізується і перетворюється на зубний камінь. Під яснами формується патогенна мікрофлора, де переважають анаеробні бактерії, зокрема Porphyromonas gingivalis, Aggregatibacter actinomycetemcomitans, Tannerella forsythia та Treponema denticola.

Ці мікроорганізми провокують стійку запальну відповідь організму. Імунні клітини намагаються знищити бактерії, але одночасно ушкоджують власні тканини пародонта. У результаті руйнується періодонтальна зв’язка, розсмоктується альвеолярна кістка, а між зубом і яснами утворюється патологічна кишеня.

До модифікованих факторів ризику належать куріння, цукровий діабет, погана гігієна ротової порожнини, надмірне вживання вуглеводів, стрес і гормональні зміни. Немодифіковані — генетична схильність, вік і деякі системні захворювання. Куріння особливо небезпечне: воно пригнічує місцевий імунітет і маскує кровоточивість ясен, через що пацієнт пізно помічає проблему.

Симптоми та стадії пародонтиту

На початковому етапі людина відчуває кровоточивість під час чищення зубів або вживання твердої їжі, незначний набряк і почервоніння ясен, неприємний запах з рота. Згодом з’являється відчуття «западання» їжі між зубами, підвищена чутливість до холоду й тепла, оголення шийок зубів.

При прогресуванні кишені поглиблюються, з’являються гнійні виділення, зуби стають рухливими, змінюють положення, а між ними збільшуються проміжки. У запущених випадках можливий абсцес, біль під час жування та навіть загальне нездужання.

Сучасна класифікація, прийнята на Світовому воркшопі 2017 року спільно European Federation of Periodontology та American Academy of Periodontology, розподіляє пародонтит за стадіями (severityкість ураження) і градами (швидкість прогресування).

Дані класифікації базуються на матеріалах European Federation of Periodontology.

Градація додатково враховує швидкість втрати кістки відносно віку пацієнта та наявність факторів ризику. Града A — повільне прогресування, B — помірне, C — швидке. Це дозволяє лікарю прогнозувати подальший перебіг і планувати інтенсивність спостереження.

Діагностика

Діагноз встановлює стоматолог-пародонтолог на основі клінічного огляду та інструментальних методів. Основний показник — глибина зондування пародонтальних кишень спеціальним зондом. Норма становить 1–3 мм. Кишені глибиною 4 мм і більше вже свідчать про патологію. Додатково оцінюють кровоточивість при зондуванні, рухливість зубів, наявність нальоту та каменю.

Рентгенографія (прицільні знімки або ортопантомограма) показує рівень кісткової тканини. У складних випадках застосовують конусно-променеву комп’ютерну томографію для точної оцінки вертикальних дефектів і фуркацій. Іноді проводять мікробіологічний аналіз вмісту кишень, щоб виявити конкретних патогенів.

Рання діагностика дозволяє зупинити процес на стадії, коли ще можна зберегти більшість зубів і уникнути хірургічного втручання.

Сучасне лікування

Терапія будується поетапно. Перший і найважливіший крок — контроль біоплівки. Пацієнту пояснюють техніку чищення (метод Басса або Stillman), підбирають індивідуальні засоби міжзубної гігієни: йоржики, флоси, іригатор. Паралельно проводять професійну гігієну: ультразвукове зняття каменю, полірування поверхонь, Air-Flow.

Наступний етап — закритий кюретаж або скейлінг і рут-планнінг. Лікар під місцевою анестезією ретельно очищає корінь зуба від під’ясенного каменю і згладжує його поверхню. Це усуває джерело інфекції й дозволяє тканинам знову прикріпитися. У разі глибоких кишень (понад 6 мм) або внутрішньокісткових дефектів застосовують відкритий кюретаж, клаптеві операції, остеопластику чи спрямовану регенерацію тканин із використанням мембран і кісткових замінників.

Антибіотики призначають лише при вираженій системній відповіді, абсцесах або після мікробіологічного підтвердження чутливості. Місцево використовують антисептичні розчини (хлоргексидин) і гелі з метронідазолом. Підтримуюча терапія після основного лікування передбачає контрольні візити кожні 3–6 місяців залежно від ризику.

Повне вилікування в сенсі відновлення втраченої кістки трапляється рідко. Мета лікування — зупинити прогресування, усунути запалення, зберегти функцію зубів і комфорт пацієнта. При своєчасному зверненні прогноз сприятливий навіть на III стадії.

Профілактика та рекомендації

Найефективніший спосіб уникнути пародонтиту — щоденна якісна гігієна. Чистіть зуби двічі на день щіткою середньої жорсткості протягом двох хвилин, обов’язково очищайте міжзубні проміжки. Раз на 6–12 місяців відвідуйте стоматолога для професійної гігієни навіть за відсутності скарг.

Відмовтеся від куріння — це один із найпотужніших факторів ризику. Контролюйте рівень глюкози при цукровому діабеті. Збалансоване харчування з достатньою кількістю вітаміну C, кальцію та білка підтримує здоров’я тканин пародонта. При перших ознаках кровоточивості не відкладайте візит до лікаря: на етапі гінгівіту процес повністю оборотний.

Регулярний професійний огляд і підтримуюча терапія після лікування знижують ризик повторного загострення у кілька разів і дозволяють зберегти зуби на десятиліття.

Пародонтит залишається контрольованим захворюванням за умови раннього виявлення та дисциплінованого ставлення пацієнта до гігієни. Сучасні протоколи лікування, засновані на класифікації 2017 року, дають змогу зупинити руйнування тканин і зберегти жувальну функцію навіть у складних випадках. Головне — не ігнорувати перші сигнали організму і звертатися до спеціаліста при найменших змінах стану ясен.