Після втрати зуба кісткова тканина щелепи починає зменшуватися. Без жувального навантаження вона втрачає об’єм і щільність — процес називають атрофією. Через кілька місяців або років місця для надійної фіксації імплантату може просто не вистачити. Саме тоді на допомогу приходить нарощування кістки в стоматології, або остеопластика.

Ця хірургічна процедура відновлює висоту і ширину альвеолярного гребеня. Лікар створює міцну основу, на якій імплантат зможе витримати роки навантаження. Без достатнього об’єму кістки навіть найякісніший титановий штифт ризикує зміститися або не прижитися.

Сучасні методики дозволяють вирішувати навіть складні випадки атрофії. Вибір техніки залежить від локалізації дефекту, ступеня втрати кістки та загального стану пацієнта. Розберемо, коли процедура необхідна, які матеріали використовують і чого очікувати на етапах лікування.

Коли необхідне нарощування кісткової тканини

Головне показання — недостатній об’єм кістки для стабільної імплантації. Після видалення зуба протягом першого року альвеолярний гребінь може втратити до 50 % ширини. Якщо зуб відсутній кілька років, дефіцит стає ще помітнішим.

Серед інших причин:

• пародонтит і пародонтоз, які руйнують кістку навколо зубів;
• травми щелепи або ускладнене видалення;
• тривале носіння знімних протезів, що прискорюють атрофію;
• анатомічні особливості — вузький гребінь або низьке дно гайморової пазухи.

У бічних відділах верхньої щелепи часто потрібен синус-ліфтинг. Гайморова пазуха з часом розширюється вниз, і висота кістки під нею стає меншою за 5–6 мм. Стандартний імплантат у такому випадку просто не вміститься.

Діагностику проводять за допомогою комп’ютерної томографії. Лікар вимірює залишкову висоту і ширину кістки, оцінює її щільність і планує об’єм аугментації. Рішення завжди індивідуальне: іноді достатньо мінімальної підсадки, а іноді потрібна повноцінна блокова трансплантація.

Основні методи нарощування кістки

Вибір техніки визначається розміром і локалізацією дефекту. Найпоширеніші підходи — спрямована кісткова регенерація, пересадка кісткового блоку, розщеплення альвеолярного гребеня та синус-ліфтинг.

Спрямована кісткова регенерація (GBR)

Метод застосовують при помірному дефіциті. Хірург розміщує остеопластичний матеріал у зоні дефекту і накриває його спеціальною мембраною. Мембрана захищає ділянку від проростання м’яких тканин і створює простір для утворення нової кістки. Через 4–6 місяців матеріал інтегрується, і можна встановлювати імплантат.

Техніка малоінвазивна і часто виконується одночасно з імплантацією, якщо є мінімальна первинна стабільність.

Пересадка кісткового блоку

При значній атрофії використовують цілісний фрагмент кістки. Найчастіше його беруть із підборіддя, гілки нижньої щелепи або, рідше, з інших ділянок. Блок фіксують гвинтами, а проміжки заповнюють гранульованим матеріалом. Через 4–6 місяців гвинти знімають і встановлюють імплантати.

Аутогенна кістка вважається «золотим стандартом» через високу біосумісність і остеоіндуктивні властивості. Недолік — додаткова травма в зоні забору матеріалу.

Синус-ліфтинг

Процедура призначена виключно для верхньої щелепи в зоні молярів і премолярів. Розрізняють два види.

Закритий (крестальний) синус-ліфтинг виконують, коли залишкова висота кістки становить 5 мм і більше. Через ложе майбутнього імплантату спеціальними остеотомами обережно піднімають мембрану пазухи і вводять матеріал. Імплантат часто встановлюють одразу.

Відкритий (латеральний) підхід потрібен при висоті менше 4–5 мм. Хірург формує невелике вікно в бічній стінці пазухи, піднімає мембрану Шнайдера і заповнює простір кістковим матеріалом. Імплантацію зазвичай відкладають на 6–9 місяців.

За даними систематичних оглядів, імплантати, встановлені після синус-ліфтингу, демонструють виживаність 88–100 % залежно від матеріалу і техніки.

Розщеплення альвеолярного гребеня

Метод підходить для вузького, але достатньо високого гребеня. Альвеолярний відросток обережно розділяють уздовж, розширюють і заповнюють остеопластичним матеріалом. Одночасно можна встановити імплантати.

Дані таблиці базуються на клінічних оглядах і практиці українських імплантологічних центрів.

Матеріали для остеопластики

Сучасна стоматологія пропонує кілька груп матеріалів.

Аутотрансплантат — власна кістка пацієнта. Найкраща біологічна сумісність, але потребує додаткового хірургічного поля.

Алотрансплантат — донорська кістка людини, яка проходить спеціальну обробку. Безпечна і зручна в роботі.

Ксенотрансплантат — матеріал тваринного походження (найчастіше бичача кістка). Повільно резорбується і добре підтримує об’єм.

Алопластичні (синтетичні) матеріали — гідроксиапатит, β-трикальційфосфат, біоскло. Не несуть ризику передачі інфекцій і доступні в різних формах.

Часто застосовують комбінації: наприклад, суміш аутогенної кістки з ксенотрансплантатом. Мембрани (колагенові або титанові) захищають зону регенерації і направляють ріст нової кістки.

Успіх процедури значною мірою залежить від правильного вибору матеріалу та техніки відповідно до індивідуальної анатомії пацієнта.

Етапи проведення та період відновлення

Перед операцією пацієнт проходить КТ, аналізи крові та консультацію. У день втручання застосовують місцеву анестезію, іноді седацію.

Хірург формує доступ, розміщує матеріал, фіксує мембрану і накладає шви. Тривалість залежить від методу — від 40 хвилин до двох годин.

У перші дні можливі набряк, невеликий дискомфорт і обмеження в харчуванні. Призначають антибіотики, знеболювальні та антисептичні полоскання. Важливо уникати фізичних навантажень, куріння та різких перепадів тиску (польоти, дайвінг) протягом кількох тижнів після синус-ліфтингу.

Контрольні огляди проводять через тиждень, місяць і перед імплантацією. Повна інтеграція матеріалу займає від 4 до 9 місяців.

Куріння суттєво знижує успішність остеопластики і збільшує ризик ускладнень, тому відмова від нього — обов’язкова умова.

Можливі ускладнення та протипоказання

Найчастіше ускладнення при синус-ліфтингу — перфорація мембрани Шнайдера. У більшості випадків її успішно закривають під час операції. Інші ризики: інфекція, відторгнення матеріалу, кровотеча, синусит.

Абсолютні протипоказання включають гострі запальні процеси в пазухах, неконтрольований цукровий діабет, онкологічні захворювання в активній фазі, важкі порушення згортання крові. Відносні — куріння, остеопороз, прийом певних препаратів.

Досвідчений хірург-імплантолог мінімізує ризики завдяки точній діагностиці та сучасним інструментам, зокрема п’єзохірургії.

Нарощування кістки в стоматології сьогодні — рутинна і передбачувана процедура. Вона відкриває можливість імплантації навіть у складних клінічних ситуаціях і дозволяє повернути повноцінне жування та естетику. Головне — своєчасна діагностика і вибір кваліфікованого спеціаліста, який володіє повним арсеналом методик.